Сайт методичного об'єднання філологів

Я – учитель! Доля це моя!

efremova-marina — Sun, 06 Mar 2016 13:32:03 GMT

Моє натхнення - це моя робота.
Є в ній і радості,є і турботи.
Є вічний пошук і безсонні ночі.
Та гріють душу дитячі очі.
Це перемоги, що прийшли з роками.
Це певна в житті стабільність,
І радість моїх досягнень.

Що таке натхнення? Розказати звичайній людині, що таке натхнення, мабуть, буде надто складно, якщо вона сама не відчувала того польоту фантазії, тієї великої радості,задоволення від свого творіння.
Натхнення може приходити у різні миті, у різних формах. Нам потрібно лише навчитися його помічати.
Джерела натхнення знаходяться всюди навколо нас, проте ми не завжди їх відчуваємо.
Традиційно творче натхнення називають Музою. Багато митців звертались до цієї примхливої богині,порівнюючи її з чарівницею.
Виникає питання: де шукати натхнення?
Насправді, знайти його у звичайному житті досить просто, бо це стан, коли «хочеться жити і творити», вирішувати абсолютно будь-які поставлені завдання.
Коли ви знаєте, що вам необхідний ковток наснаги, шукайте його навколо себе. Дивовижне - поруч…
Моє натхнення – це моя професія.
Я - учитель. Це стан моєї душі. Це спосіб життя. Якщо на початку мого професійного шляху натхнення можна було порівняти з тендітним молодим деревцем, яке простягало свої ще слабкі віти назустріч знанням, творчому пошуку істини, відчувало сумніви , тривогу, то сьогодні воно - це міцне дерево з розлогими вітами, сильним корінням досвіду. У ньому й досі живе жага до нового і прагнення самовдосконалення.
Працю вчителя оцінити дуже важко: результатів не видно одразу, вони можуть з’явитися через багато років.
Шлях дитини-учня схожий на життя квітки, яка живиться життєдайною водою. Тому я відчуваю себе водограєм, який наповнює їх творчим натхненням. І ці «квіточки» розкриваються назустріч світлу - Знанням. І від цього отримуєш задоволення.
Але вчитель повинен не тільки дати знання, розвивати вміння та навички, а й розкрити здібності кожної дитини, а для цього потрібне неабияке натхнення. Бо ще Сократ сказав: «У кожної людини своє сонце, тільки дайте йому світити».
Діти - це світ добра й радості. Я люблю свою роботу - цей світ дитинства і мрій, де не гасне ні на мить натхненний пошук власного «Я».

Учитель української мови та літератури Дружина К.Г.

Хай зникне той, хто зважиться забути... (До 70 річниці визволення Слов'янська)

efremova-marina — Fri, 28 Feb 2014 05:48:54 GMT

Твір учениці 11Б класу Титаренко Вероніки

Хай зникне той, хто зважиться забути… (М.Бажан)

Для кожного не таємниця, що 6 вересня 2013 року відзначатиметься 70-та річниця визволення міста Слов’янська та Слов’янського району Донецької області від німецько-фашистських загарбників. Але я впевнена, що не всі знають, які великі втрати зазнало наше місто у роки Великої Вітчизняної війні. До цієї страшної події в Слов’янську мешкало 78 тисяч чоловік. А вже у вересні в місті залишилося трохи більше 10 тисяч. Тут, у мальовничій місцевості, у лютому-березні 1942 року йшли криваві бої… Ветеран І.Разянцев, котрий бився в липні 1943 р. на плацдармі у Сіверського Дінця, згадував: «…Якщо в потойбічному світі існує пекло, то у порівнянні з тим, що сталося з нами на плацдармах Дінця, – це дрібниця».

Під час окупації в нашому місті діяли 3 підпільні групи - «Народні месники», «Форпост» і підпільний шпиталь. Група «Народні месники» виникла у січні 1942 року, організатором якої був учитель фізики СШ № 15 Леонід Васильович Юдін, котрий об’єднав навколо себе молодь і учнів найближчих шкіл. Група проіснувала до жовтня 1942 року. Вона збирала зброю, поширювала листівки, знищувала цистерни з пальним для літаків. Були навіть спалені склади з продовольством. На жаль, група була виявлена, керівники підпілля розстріляні фашистами в січні 1943 року. Більшість підпільників (а в групі їх було 26) встигли втекти в навколишні села, а хто не зміг - відправили в Німеччину. Отже, у партизанському русі нашого міста брали участь не тільки дорослі, а й підлітки. Вони ризикували життям заради нас, обороняли рідний Слов’янськ. Ми повинні з гордістю розповідати про цих сміливців.

Ще людина, про яку неможливо на згадати, коли говориш про звільнення Слов’янська, - Вадим Пантелеймонович Дойчев. 3 березня 1943 року у віці 20 років він уже став безпосереднім учасником бойових дій. До речі, командиром у нього був наш земляк, випускник СШ № 1, двічі Герой Радянського Союзу Микола Іларіонович Семейко. За роки війни з 1943 по 1945 старший лейтенант Дойчев здійснив 118 бойових вилетів, знищив 14 танків, 28 машин з піхотою, підірвав 12 «зеніток» і 14 батарей гармат, знищив 10 літаків. За бойові заслуги був нагороджений 4 орденами й представлений до звання Героя Радянського Союзу. Про це Вадим Дойчев вже не дізнався. Він загинув 21 березня 1945 року, незадовго до наказу про присвоєння йому звання Героя.

Таких прикладів ще дуже багато. Про них пам'ять бережуть архіви, книги, шкільні музеї. Про загиблих читають на меморіальних дошках, на пам’ятних знаках. У нашому місті пам'ять зберігають по-особливому. 22 червня, у день початку Великої Вітчизняної війни, цього року вперше в Україні, пройшла багатотисячна Акція Пам’яті, присвячена Дню скорботи й пам’яті жертв, у якій взяли участь біля 10 тисяч мешканців, які тримали в руках портрети загиблих воїнів, які захищали наш край. Тепер у нашому місті є унікальна рукописна книга ветеранів Великої Вітчизняної війни – «Нариси легенд епохи», де ветерани війни власноруч записали свої спогади про ці страшні часи.

Я вважаю, що ми повинні знати свою історію, шанувати пам'ять про безсмертний подвиг героїв. З наших вуст завжди лунатимуть слова подяки й поваги людям, які пожертвували собою в ім’я тих, хто живе сьогодні!

Малюченко А. 11-Б кл. Забудемо нашу історію - втратимо майбутнє

efremova-marina — Fri, 03 Jan 2014 21:43:04 GMT

[Скачати]

Слов'янськ

efremova-marina — Fri, 03 Jan 2014 20:04:19 GMT

Святогірськ

efremova-marina — Fri, 03 Jan 2014 20:00:27 GMT