Хай зникне той, хто зважиться забути… (М.Бажан)
Для кожного не таємниця, що 6 вересня 2013 року відзначатиметься 70-та річниця визволення міста Слов’янська та Слов’янського району Донецької області від німецько-фашистських загарбників. Але я впевнена, що не всі знають, які великі втрати зазнало наше місто у роки Великої Вітчизняної війні. До цієї страшної події в Слов’янську мешкало 78 тисяч чоловік. А вже у вересні в місті залишилося трохи більше 10 тисяч. Тут, у мальовничій місцевості, у лютому-березні 1942 року йшли криваві бої… Ветеран І.Разянцев, котрий бився в липні 1943 р. на плацдармі у Сіверського Дінця, згадував: «…Якщо в потойбічному світі існує пекло, то у порівнянні з тим, що сталося з нами на плацдармах Дінця, – це дрібниця».
Під час окупації в нашому місті діяли 3 підпільні групи - «Народні месники», «Форпост» і підпільний шпиталь. Група «Народні месники» виникла у січні 1942 року, організатором якої був учитель фізики СШ № 15 Леонід Васильович Юдін, котрий об’єднав навколо себе молодь і учнів найближчих шкіл. Група проіснувала до жовтня 1942 року. Вона збирала зброю, поширювала листівки, знищувала цистерни з пальним для літаків. Були навіть спалені склади з продовольством. На жаль, група була виявлена, керівники підпілля розстріляні фашистами в січні 1943 року. Більшість підпільників (а в групі їх було 26) встигли втекти в навколишні села, а хто не зміг - відправили в Німеччину. Отже, у партизанському русі нашого міста брали участь не тільки дорослі, а й підлітки. Вони ризикували життям заради нас, обороняли рідний Слов’янськ. Ми повинні з гордістю розповідати про цих сміливців.
Ще людина, про яку неможливо на згадати, коли говориш про звільнення Слов’янська, - Вадим Пантелеймонович Дойчев. 3 березня 1943 року у віці 20 років він уже став безпосереднім учасником бойових дій. До речі, командиром у нього був наш земляк, випускник СШ № 1, двічі Герой Радянського Союзу Микола Іларіонович Семейко. За роки війни з 1943 по 1945 старший лейтенант Дойчев здійснив 118 бойових вилетів, знищив 14 танків, 28 машин з піхотою, підірвав 12 «зеніток» і 14 батарей гармат, знищив 10 літаків. За бойові заслуги був нагороджений 4 орденами й представлений до звання Героя Радянського Союзу. Про це Вадим Дойчев вже не дізнався. Він загинув 21 березня 1945 року, незадовго до наказу про присвоєння йому звання Героя.
Таких прикладів ще дуже багато. Про них пам'ять бережуть архіви, книги, шкільні музеї. Про загиблих читають на меморіальних дошках, на пам’ятних знаках. У нашому місті пам'ять зберігають по-особливому. 22 червня, у день початку Великої Вітчизняної війни, цього року вперше в Україні, пройшла багатотисячна Акція Пам’яті, присвячена Дню скорботи й пам’яті жертв, у якій взяли участь біля 10 тисяч мешканців, які тримали в руках портрети загиблих воїнів, які захищали наш край. Тепер у нашому місті є унікальна рукописна книга ветеранів Великої Вітчизняної війни – «Нариси легенд епохи», де ветерани війни власноруч записали свої спогади про ці страшні часи.
Я вважаю, що ми повинні знати свою історію, шанувати пам'ять про безсмертний подвиг героїв. З наших вуст завжди лунатимуть слова подяки й поваги людям, які пожертвували собою в ім’я тих, хто живе сьогодні!